ІСТОРІЯ

1100 рік - перша згадка про місто

На заході України серед пахучих трав, зелених гаїв, шумної річки Іква простягається мальовниче місто Дубно. Кожна вулиця Дубно має щось особливе - можливо, це запах старовини, а, можливо, це повітря у місті Дубно наповнене нотками щастя! Жителі цього міста Дубно гордяться, що вони народились саме тут. Кожен пересічний дубенчанин володіє великим багатством, адже він живе в такому гарному місті, має багато друзі, інтереси, цікаве та корисне спілкування. 

Дубно - одне з найдревніших і найцікавіших міст. Про його походження розповідає народний переказ. У ту глибоку давнину серед дубового лісу було розміщене село Дубенка. Від нього поселення і отримало назву - Дубен. У 1100 році про нього згадує Іпатіївський літопис. У той час якраз сталася надзвичайна подія. Давид Ігоревич, князь Володимир-Волинський, осліпив Василька, теребовлянського. Руські князі на чолі з великим князем київським зібралися у Витичеві. За нечуваний злочин вони позбавили Давида князівства, залишивши за ним Буськ, Остріг, ДУБЕН  і Чарторийськ.

Городище Дубен

Археологічне вивчення

Городище літописного міста Дубен якраз було на території колишньої міської електростанції, на лівому березі Ікви. Та проте 1100 рік не є роком заснування Дубна. У глибині тисячоліть   губляться початки його історії.
У 1896 році під час копання ровів для фундаменту будинку в передмісті Сурмичі було виявлено поховання комарівської культури з двома посудинами, що були передані у музей Дзєдушицьких у Львові.
У 1943 році у східній частині міста на болоті у цьому передмісті розвідкою М. І. Островського виявлено поселення черняхівської культури. Такі ж поселення виявлені і на острові Підзамче на Ікві розвідкою М. О. Тиханової у 1956 році. На подвір'ї колишньої школи №1 було знайдено сліди поселення культури Зимне-Злота, одна посудина знаходиться в музеї. На правому березі Ікви у передмісті Сурмичі у 1942 році було розрито грунтовий могильник. Знайдені прикраси зберігаються у Дубенсьому музеї. Археологічні розвідки засвідчують, що на околицях міста відкрито два поселення доби ранньої та пізньої бронзи, ранньослов'янське поселення черняхівської  культури   та   давньоруське   городище.
У 1995 році під керівництвом доктора історичних наук І. К. Свєшнікова було розпочате археологічне вивчення території Дубенського замку. Розкопки засвідчили, що на замковому узвишші княже Дубно існувало вже з кінця X - початку XI століть. Було знайдено залишки хати з розваленою кам'яною піччю, фрагменти горщика, металевого браслета того часу, кахлі, фаянсові вироби, оздоблені рідкісним стилізованим зображенням ягід малини, різне хатнє начиння та ремісничі знаряддя праці, вироби з металу - підківки до чобіт, замок, ключі,ножі.

Іпатіївський ліпотис згадує про Дубно і в 1149 році, коли виникла міжусобна боротьба за великокняжий престол між Ізяславом Мстиславовичем і його дядьком Юрієм Володимировичем. Двоє старших Юрієвих синів, Ростислав і Андрій, йшли на бій з половцями і зупинилися ночувати біля Муравиці, вночі половці злякалися і побігли назад. Дочекавшись ранку, Андрій відступив до Дубна, де його чекали брат з військом і половці.
Тоді   Дубно входило до складу Володимир-Волинського, а у XIII - першій половині XIV століть - Галицько-Волинського князівства. Поселення тоді відігравало важливу роль у боротьбі населення краю із зовнішніми ворогами - польськими, угорськими та литовськими феодалами, степовими кочовими племенами.
У 1240 році татари під проводом Батия розгромили Волинь. Не вціліло і Дубно. Воно занепало і було на рівні незначного
села, що входило до складу Острозької волості. Таким воно дісталося   Федору Даниловичу,   князю   Острозькому.
Трагічна боротьба населення Галицько-Волинського князівства проти монголо-татарських орд врятувала Центральну і Західну Європу від навали кочівників. Але в цій нерівній боротьбі князівство ослабло. Цим скористалися більш могутні сусіди.  У 1340 році Волинь  була загарбана Литвою.
4 листопада 1386 року князь Федір Острозький отримує від польського короля Ягайла і Великого литовського князя Вітовта жалувану грамоту на місто Остріг з округом Острозьким, до складу якого входило і село Дубен. Нові господарі прагнуть зробити поселення надійним бастіоном в охороні своїх володінь. У 1492 році вони споруджують замок.
Дубно почало швидко розвиватися. Тож князь Костянтин Іванович Острозький, Великий гетьман князівства Литовського виклопотав у Великого князя литовського Олександра у Вільні 9 червня 1498 року грамоту, яка дозволяла йому закласти із села Дубен місто з такою ж назвою.
У 1507 році король польський Сигизмунд І дарував жителям Дубна «магдебурзьке право», а власнику його, князю Костянтину Острозькому, дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги, збирати із заїжджих купців мито.
Дубно починає зростати. Розвиваються торгівля і ремесла, які набрали типових для середньовіччя форм.

Духовні скарбниці

Дубно - одне з найдавніших та найцікавіших міст Волині. В усі історичні часи місто Дубно - на перехрестях географічних, історичних та культурних було центром духовного життя краю, виблискувало банями храмів, славилося своїми монастирями. Жодна значна подія, яка торкалася Східної Європи, не оминала Дубна. Не випадково в різні роки доля привела на Дубенщину гетьманів України та імператорів російських, польських королів та італійських зодчих і чимало інших осіб світової величини...
Так як Дубно розташоване над річкою Іквою, нападу ворогів чекали завжди із західного боку. І в'їзд у місто був через Луцьку браму. Назву вона отримала тому, що стоїть на дорозі, яка вела з Дубна до Луцька.
Збудована у стилі ренесансу з каменю і цегли у кінці XV- на початку XVI століть Луцька брама відігравала роль в'їзних воріт і оборонної вежі у системі міських укріплень. Спочатку була з'єднана земляним валом, який захищав місто із західного боку.
Брама була двох-ярусна, наприкінці XVI - початку XVII столітть, надбудовано третій ярус. У 1785 році арочний проїзд замурували, а вулицю проклали поруч з брамою. Луцька брама - рідкісний різновид барбакана (округлої будівлі з бійницями).   Крім Волині, ніде більше таких немає.
 У IX столітті у Луцькій брамі розташовувалася масонська ложа. Брама дала назву передмістю Дубна - Забрама. У давніх документах зустрічаємо назву цього передмістя -Запаркання, Забрам'є. Поруч з Луцькою брамою, доповнюючи її оборонні   функції, домінуючи над міською забудовою, розташований костел колишнього бернардинського монастиря. Він являє собою тринавну, шестистовпну базиліку з нартексом. До витягненої п'ятиярусної східної частини прилягає невеликий об'єм і п'ятиярусна   башта-дзвіниця з барочним завершенням. Костел та монастир заснував Януш Острозький   у 1614 році. Будівництво розпочалося при   нових власниках Дубна - князях Заславських - і тривало при Любомирських і Сангушках.  Підземелля костелу було усипальницею  фундаторів, світських та духовних осіб. Архівні матеріали засвідчують, що крипти містили у собі гробівці шляхетських родів Любомирських, Іллінських, Франковських. На жаль, час та обставини не сприяли збереженню останків.
Це спонукало до проведення археологічних досліджень, що проводились влітку 2000 року, завдяки яким було впорядковано крипти і перезахоронено останки.
У другій половині XVIII століття у костелі споруджено декілька вівтарів у стилі рококо. Судячи по скульптурі, що нині зберігається у Львівському національному музеї, у створенні цих вівтарів брали участь учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Зокрема, тут працював його учень Франсиск Оленський, згодом вівтарі були перенесені у новопобудований костел. У бернардинському костелі збереглися й фрески XVIII століття.
У 1875 році костел пристосували під православний собор. Саме у той час згорів старий дубенський православний собор, який знаходився неподалік костелу.  Місцева влада зобов'язала тогочасного власника Дубна Любомирського збудувати новий собор.
Він відмовився, тоді всі будівлі   бернардинського монастиря були передані православним.
У 1920 році він знову був повернутий католикам, у ньому розмістилися ченці-бернардини. Викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев'яні бані, у 1937 році відбулася знову реставрація костелу - замінили пірамідальне завершення фігурним у стилі бароко, яким воно було наприкінці ХІХ століття.
Довгий час за радянської влади будівля використовувалася не як култова споруда, а звичайнісінький склад. У 1990-х роках вона була передана православній громаді, яка розпочала реставрацію. Нині це Свято-Миколаївська церква.
На мальовничому острівку Кемпа, на південь від центру міста, знаходиться парафіяльна Спасівська церква.
Побудована вона у 1643 році при уніатському архімандриті Прокопові Хмелевському для Спаського монастиря, який був заснований у XV столітті князями Острозькими. Це єдина будівля, що збереглася від ансамблю Спасо-Преображенського монастиря. Вона унікальна за своїми художньо-архітектурними ознаками. Збудована вона у стилі молдавського конхового храму.
Після приєднання Волині до Росії у 1795 році ченці  Спаського монастиря залишились в унії. Але майже все населення повернулося до православ'я, тому й монастирська церква стала православною. Уніатські ченці відправляли службу в монастирській каплиці.
У 1812 році затихло життя монастиря, його величезна бібліотека перевезена в Дорогобузький монастир.
Спасівську церкву оновили у 1833 році, покрили бляхою, 1839 році добудували дзвіницю. В описах Рум'янцевських фондів числиться рукописне Четвероєвангеліє, написане у 1539-1568 роках у Дубні ієромонахом Арсенієм, який пізніше був ігуменом Спаського монастиря.
І сьогодні над Дубном у дні великих свят розносять свої голоси стародавні дзвони Спаської церкви, яку зберегли час і її парафіяни.
На центральній магістралі міста, чудово доповнюючи адміністративно-житловий ансамбль, розташований Свято-Іллінський собор, який збудований у 1908 році поблизу того місця, де колись була стара дерев'яна з такою ж назвою церква. її фундатором був князь Костянтин Острозький. Архітектурна стилістика нового храму цілком вкладається в канонічні рамки неоросійського стилю. П'ятиверха, п'ятикутна цегляна споруда з прилягаючою з півночі дзвіницею, збудованою у візантійському стилі. Є кілька входів до церкви  - з півночі, сходу і заходу. Головний вхід - з півночі, з центральної вулиці міста. Це зумовило її дещо незвичну орієнтацію,характерну для православних храмів
Недалеко від колишньої Ринкової площі розташована синагога. Вона збудована у XVIII столітті у стилі бароко на місці давнішої XVI століття. У 1920 році синагога була реконструйована. Просторово-планувальна структура основного об'єму являє собою великий зал на чотири масивних колони, на зовнішні стіни якого спирається склепіння. Після Другої світової війни приміщення використовувалося як склад. У 1980-х роках проводилися зовнішні реставраційні роботи.

Замок князів Острозьких є однією з найдавніших споруд міста. Її основою був корпус при в'їзній брамі, споруджений у XVI - XVII століттях, з порталом у стилі відродження. Прикрасою брами був герб князів Острозьких у гарній оправі, який зберігся і понині.
Палац у північно-західній частині замкового двору виконовувався   для зберігання багатих архівів князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Замойських, Конєцпольських та околичної шляхти.
У палацовому комплексі окрему пам'ятку архітектури  становить палац князів Любомирських, розташований у північно-східній частині замкового двору. Його споруджено на старому фундаменті у другій половині XVIII століття князем Михайлом Любомирським. Під час контрактових ярмарок Любомирські частину приміщення надавали   для гостей, дбали, щоб вони мирно могли порозважатися та відпочити.
У великій бальній залі, яка була піднята на півтораповерхову висоту і декорована круглою колонадою, що підтримувала і балюстраду навколо відкритого простору верхньої частини приміщення, витанцьовували краков'як, піднімали келихи з добірними винами.
Знатні гості  збиралися у банкетній залі, яка, як і бальна, була декорована високим фризом із зображенням сюжету свята Вакха відомим італійським майстром Доменіко Мерліні. І досі збереглися танцюючі вакханки і сатири, що підтримують гірлянди з виноградних лоз.
Ввечері починалися у замку азартні ігри, які часто поглинали весь обіг торгового дня і робили з багачів бідняків, а з бідняків багачів. У палаці відбувалися театральні вистави. Деякий час тут ставив свої п'єси відомий польський режисер Войцех Богуславський. Головні ролі в них виконував знаменитий актор Казімеж Овсінський.
На знамениті дубенські контракти, які проіснували 20 років, щорічно заїжджалося до 30 тис. чол., в той час як населення самого міста становило 6535 чоловік.

Ярмарки розпочиналися 7 січня і продовжувалися цілий місяць. Тому й не дивно, що Дубно швидко перетворилося на одне з найлюдніших і найкращих міст Волині.

У 1794 році контракти перевели спочатку до Звягеля, а тоді до Києва, де й започаткувались київські контракти, які дали назву столичній Контрактовій площі на Подолі.
 
У замку не тільки розважались, він мав важливе оборонне значення. Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався і укріплювався. Було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами.
 
Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який легко наповнювався водою. Інший був проритий з протилежного боку замку. Через рів був підвісний міст який на ніч підіймався.
У замкових казематах знаходили притулок міські жителі під час ворожих нападів. А таких було чимало. У 1577 році татари двічі нападали на нього. Першого разу вони підійшли до Дубна 4 березня, маючи намір узяти в полон доньку князя Констянтина Острозького - Катерину, та отримати за це викуп. Сім днів вони тримали в облозі замок, та все-таки були змушені відступити. Розгнівавшись татари спалили 200 сіл, які належали князям Острозьким та спустошили місто.
 
Неушкодженим залишився замок і в ході Північної війни (1700-1721), бо між Петром І і волинськими магнатами було домовлено про охорону інтересів і прав. Княгиня Констанція Любомирська, яка в той час володіла Дубном, постачала військам російського царі харчі і фураж для коней.

У 1753 році князь Януш Сангушко, останній ординап Острозьких володінь, подарував Дубно Станіславу Любомирському і зобов'язав його утримувати у замку 270 піших людей для військових потреб і оборони фортеці.
 
Пізніше замок купила княгиня Єлизавета Барятинська, яка наприкінці XIX століття продала його державній скарбниці. З того часу замок став належати військовому відомству. До 1914 року в ньому дислокувався один батальйон 41-го
піхотного полку. Бальну залу його перетворили на полкову церкву. І відтоді замкові будівлі почали руйнуватися. До початку XX століття Дубенський замок ніколи і ніким був здобутий приступом. І аж у першу світову війну австрійці, вдаривши по замку з далекобійної артилерії, частково зруйнували палаци.

Тільки у тридцятих роках минулого століття замок реставрували, і тут розмістилися польські державні установи, під час німецької окупації у замку дислокувалися угорські частини, а після приходу Червоної Армії - органи радянської влади, потім - одна   з військових частин аж до 1986 року.

А 1993 року Дубенський замок князів   Острозьких входить до складу Державного історико-культурного заповідника і є
науковим та архітектурним центром.

Мандруючи Дубенськими околицями
Не лише місто Дубно, а й чимало довколишніх сіл славні своєю історією. Бо ще у сиву давнину тут були численні поселення (як, наприклад, липські стоянки епохи пізнього палеоліту), городища часів Київської Русі (Листвин, Жорнів, Мирогоща тощо).
 
Але особливо варті уваги так званий Козацький Редут, що між селами Плоска і Семидуби, та джерело святої Ганни біля села Онишківці.
Перша пам'ятка пов'язана з визвольною війною українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Досі височить серед поля курган, де, за народними переказами та й за історичними джерелами, на які посилається, зокрема, у своїй монографії «Битва під Берестечком» видатний вчений-археолог Ігор Свешніков, вступили у бій з польською шляхтою козаки та місцеві селяни. Нині про цю трагічну подію нагадують тесані кам'яні хрести, а ще пам'ятний знак у формі стилізованої дзвіниці з цифрою «1651» та каплиця, автором-проектантом яких є дубенський поет, художник, скульптор Микола Тимчак. Вже стало гарною традицією - щороку в першу неділю липня прибувають сюди гості зблизька й здалека, аби віддати шану героям.
Друга пам'ятка сягає своїм корінням далекого минулого села Онишківці, де над струмком, що витікає з вапнякового підвищення, була споруджена каплиця із чудотворною іконою Божої Матері, яка зцілювала від важких недуг. Згодом цю ікону помістили у церкві Пресвятої Трійці, яка побудована на місці давнішої (1670 р.) і освячена 1881 року. Зокрема, про це пише відомий дослідник-топоніміст Ярослав Пура у книжці «Край наш у назвах».

У часи незалежної України стараннями онишківських селян спільно з релігійними громадами були очищені знеславлені й зруйновані Святі джерела. Тут з'явилася нова кам'яна церква на честь праведної Ганни, впорядковано за допомогою Дубенської райдержадміністрації автотрасу, і зараз до цього місця прибувають прочани, екскурсанти не лише з України, а й з Росії, Білорусі, поклоняються святині, п 'ють благодатну воду, вмиваються нею, беруть із собою, щоб оздоровити рідних і близьких.

Безперечно, не можна також не згадати й Тарасове джерело, що неподалік села Підлужжя, із якою причащався Великий  кобзар, коли мандрував нашим краєм восени 1846 року; й Тараканівський форт - унікальну фортифікаційну споруду кінця XIX століття, на відкриття якої прибув у 1890 році російський імператор Олександр III, яка пам'ятає також відомого військового діяча Дмитра Карбишева. Сюди теж пролягають туристичні маршрути, бо подивитися справді є що.